Афоризми Василя Сухомлинського

• Виховуй у собі Людину — ось що найголовніше, інженером можна стати за п'ять років, учитись на людину треба все життя.
• Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе
• Без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини — ніщо.
• Нікчемність — рідна сестра підлості.
• Розніжені й розбещені індивідууми формуються тоді, коли в їхньому житті домінує єдина радість — радість споживання.
• Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини.
• Той, хто не знає меж своїм бажанням, ніколи не стане гарним громадянином.
• Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.
• Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.
• Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.
• Совість — це емоційний страж переконань.
• Роки дитинства — це насамперед виховання серця.
• Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось несумірно дорожче за власне життя.
• Там, де є суворість і вимогливість жінки, дівчини, юнак стає справжнім чоловіком.
• Той, хто по-справжньому любить Батьківщину, — з усякого погляду справжня людина.
• Людина така, яке її уявлення про щастя.
• Егоїзм — першопричина раку душі.
• Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.
• Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності, процвітає моральне невігластво чоловіків.
• Якщо люди говорять погане про твоїх дітей — вони говорять погане про тебе.
• Багато лих мають своїми коренями саме те, що людину з дитинства не вчать керувати своїми бажаннями.
• Музика — це мова почуттів.
• Любов шляхетна тільки тоді, коли вона сором'язлива.
• Закоханий у себе не може бути здатний на справжню любов.
• Перш ніж полюбити в дівчині жінку, полюби в ній людину.
• Людина звелася над світом усього живого насамперед тому, що горе інших стало її особистим горем.
• Сім'я — це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави.
• Слово — найтонший дотик до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і посіяти зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі…